й маца по-під кровать: — Святий Миколаю! рятуй! — А той на потилицю льлє та й льлє.
— Що ви робите! — почала хазяйка, — ото гарно! Й образи познімали! А! люде-люде! А поналивали! — ото! А той що робить? вже джмілів слуха? гарно!
— Молчать! молчать! — почав Антосьо, — я тут хазяїн!
— Такий мені хазяїн красний, що хазяйці й чарки випити не дав…
— Є! є! ще випєте й дві.
Через годину й хазяйка пристала до гурту, й всі разом співали. Та вже не тут, а полізли на горище, бо почала дітвора сходитись.
Не раз оттак пили вони та приспівували. А стара Люборацька раз збіралась до міста: треба було Орисі футро справити, — ще й не справити, а верх набрати, бо блам[1] був готовий з Масіного футра. То вже для Масі що иншого — для неї треба було й блам купити й накриття, бо вона старша; а Орися менча, ще й в переробленім походить.
Збіралась пані-матка: й коні вже запряжені стояли коло порога, вже й пообідала на дорогу, — зовсім готово, тільки сісти. Коли до грошей, що в скрині були, а там щоб копійка!
— Нещастя моє! — заголосила. — А хто ж тут так господарював? — Найперше до Масі вчепилась: — то ти, каже, вкрала? — Та ся не далась: зараз відгризлася. Потім до Орисі, — ся
- ↑ Кожух міх.
