— Говори! ми його приймем, що й сліду не знайти.
Поклала Мотря пляшки на кроваті й взялась прибірати на столі; Антосьо склянку витирав, а тих два чвертоклясники поглядали один на другого, то на ті пляшки. Через годину в Пйотрової вже співали.
— Позич мені, брате, скільки карбованців, — почав далі один з гостей просить Антося.
— А скільки тобі? — Антосьо каже.
— Та так з пять, або що.
— Нема пяти, — Антосьо каже, — десять, коли хоч, дам.
— Давай уже й десять, що робити з тобою? — каже той.
Поліз Антосьо до капшука, а той другий чвертоклясник дивиться, і йому аж очи забігали.
— Та не давай йому, — каже, — а дай, брате, мені лучше!
— Ні, ні! мені дай, а йому не давай, — озвавсь той.
— Не вір! не вір! — каже другий, — мені дай, а йому ні!
Антосьо все корпавсь у капшуці; далі вийняв цілу паку бумажок — все по десять та й по десять — і дав одну тому, що просив. Взяв той і почав чванитись:
— Бач, — каже другому, — таки моє цвите, а твоє гниє.
— То позич же й мені, — почав другий, — коли йому позичив, хай не дражниться.
