тель було й перегнеться за вікно. Тут то й лахва̀ для школи: один по другому встають, і кожен чита з книжки; дочита один, то встає другий, читає. А учитель там собі, за вікном. Як же другі читають, то нічого, а Антосьо хоч і без книжки говорить, та цензор гука:
— Люборацький! чого ти читаєш?
То учитель почує і собі озветься:
— Ти зачім читаєш?
— Нєт, ґаспадін учітєль, то он врйот. От вислушайтє мєні!
Учитель вислуха, й нічого.
Ся гонитва багато помогла Антосьови; бо він, хоч і не дуже боявсь бійки, та постановив таки на свойому поставити, щоб не вибили! І вчився з немочи!
Тим часом екзамен зближався. Страху — страху, Боже твоя воля! Не один останню копійку протратив на свічки, та молився по цілих ночах, щоб Бог поміг щасливо. Салдати, мабуть, смотру так не бояться, як тут екзамену. Й Антосьо щиро молився. Перед самим екзаменом і не снідав. Та не він один, а рідко хто снідає, йдучи на екзамен, аж мов би се у звичай ввійшло. От Антося і в четвертий кляс „попромували“.
Хто його зна, де та дітвора такої пихи набирається. Аби тільки в четвертий кляс перейшов, то наче не той хлопець стане: задере носа, що куди! й з ким вчора горобці дер, сьогодня й погля-
