І ніхто не подивує, що того плачеш, бо кожен зна, що̀ віщує такий сон; бо й самому не раз таке снилось. Кажуть — не вір в сон! — Ніт, в сон треба вірити! — скаже кожен школяр. — Я вже, скаже, сам перевіривсь, що як сняться мідні гроші, або що яйце їси, або яблука, вишні, — то будуть бити. Ще се іноді віщує тільки сльози, що „в па̀лю дадуть“, або на коліна поставлять; а вже як приснится заєць, або весілля, або коні, то таких дадуть гарячих!… І вже зараз знати, кому таке снилось: як зварений іде в клас. Другий бідняка не видержить і втіче з класу; то дивись — приведуть, і збудеться сон.
Найчастійше сниться отсе перед суботою, бо тоді, мовляв, „окупації“ було раздають, або в понеділок, бо тоді „упражненія“ приносять, а в неділю учитель має час перечитати.
Лучилось так, що в суботу „окупації“ Заторського роздавали й вибили Антося, що погано написав: боявся, трясся — то й не вдалось. В понеділок принесли „окупації“ подавати. Як передзвонили „на міста“, понесли їх до учителя, як звичаєм бува; та незабаром і „окупації“ назад. Тепер би подивитись на дітвору! На жодному не було свого образа: всі білі — аж зелені. Зараз кинулись до книжок, а найбільше кому коні то-що снилося. В класі тихо, що чути, як муха летить.
В таку тишу в сінцях, чути, йде хтось. Один, кому близче було, подививсь у двері крізь дірочку й вже лиш пальцем махнув та й сів. От двері хлопнули, й показавсь Заторський у своій сірій шинелі з плисовим коміром. Загрукотало, що всі
