Не послухав Антосьо Ковинського, — пішов до класу. Чим довше йшов, чим близче було, тим все білійший робився, а як увійшов у сінці, то як крейда став, і не йде.
— Ну, ходім! — кажуть ті, що привели його.
Перехрестивсь Антосьо і пішов у клас.
— Ти почему в класс не ходиш? — спитав учитель.
— Ніту сапогов, — відказав Антосьо тоненько.
— А уроки знаєш?
Антосьо мовчить.
— Знаєшь? говори! — гукнув учитель.
— Не знаю, — відказав Антосьо чуть тільки чутно.
— Ти же почему не виучил? Висіч!
— Господин учитель! — закричав Антосьо, — я вже буду! єй Богу буду!
Та його не слухали.
Відбув своє. Учитель і каже:
— Стой там на колінах!
Став Антосьо ще й на коліна, та й думає собі:
— Щоб був знав, не прийшов би; хай би сключали. Ковинський же не боіться, що сключать.
Як підходить учитель:
— Люборацький! — гука.
Встав Антосьо.
— Почему ти не учишся?
Антосьо мовчить.
— Ти же сирота?
— Сирота, — відказав Антосьо.
— Сирота і не учишся! на кого же ти надієшся?
