бігаєш! і один подарував йому якусь картинку, що відібрав у малого на другій станції, щоб той не грався.
Пройшло скільки часу від сеї проби, як в суботу знов прийшли ті-ж старші. Вже горох поспів був і в місті можна було купити десять стрючків за шага. Антосьо хльостав різкою на городі.
— Вдягайсь, Люборацький, та підеш з нами, — кажуть вони. Вбрався Антосьо, взувся й пішов. Чоботи мав здорові, на силу волік за собою. Вийшли на степок — цілина за селом ще перед дільницями. Славне там місце: косогір далеко тягнеться на схід сонця й на полудень; під сонце зараз же долина й друга гора; по горі вітряки й хатки по узгіррю; а на полудень верстов за сім поперечню гору видно, на горі ліс і шинк; все видно, як на столі — де птах снує по-над пашні, й те видно. А все поле в смугах: та̀ зелена, та̀ ще зеленійша; та вже сіра, та половіє — збіжжя видно; а проміж пашень зеленими смугами горохи йшли та кукурузи. Кукуруза ж з-жовта-зелена, горох зелений — сироватий, й хто очі добрі мав, той бачив, що наче по йому метелики літали, — то цвіт.
Антосьо не знав, чого й на що старші взяли його з собою, й йшов — от як лоша за возом. „Може, — думав, — до криничок“. В ту сторону в полі славні кринички, й школа́ по суботах було ходить туди; бо там якось славно було посидіти: кругом пашні, а між пашнями цілина і густа роскішна трава — не жнеться ні коситься. Славно було покачатись в сій траві!
На степку старші посідали. Гава первий вий-
