вже не ревла, не скакала, як другим часом, а кожен поважно ступав; як індик, натягаючи волосся, що на підгарлі повідпускали, й як джмілі гули: все баса говорили; хто говорив, а хто й мовчки дибав вздовж і поперек. Були й такі, що по кутках товкли свої „пенцы“ — тільки й чути: „вур-вур-вур“. В других класах (філософії та реториці) кричали, скакали; а тут, як в казані кипіло, тільки крику не було, й чутко було, як чобітьми цокають, та ще й чоботи робились тоді на рипах. Се все женихи, і доходювали свої сіртуки то-що, щоб по жнивах надіти рясу й підрясник. Як входить письмоводитель — попович і семинариста — не бува в класі, а пише в правленії; за те має хату, харчі і скільки карбованців грішми. В письмоводителі вибірає сам уряд, зважаючи, хто добре пише; і хто в письмоводителі попав, то конче попом буде, хиба сам не схоче. Вони, як ніколи в класі не бувають, то й виходять на попа без всякої науки. В семинаріях вони чепурно зодягаються і народ все обтертий.
Оттакий-то пан письмоводитель прийшов в богословію з папером в руці й дав гасло, щоб мовчали.
— Цс! — засичали, хто завважив; а письмоводитель сказав:
— Панове! хапатня! — Й дав папір. Богослови самі добре знали, що з тим папером робити й письмоводитель тільки попрохав, щоб не покапали, та й пішов собі.
Як всюди по школах, так і в духовних, і в самій богословії кожен має своє прізвище; й був там один, що його прозвали Малпою, швидкий та
