вила, що всі проти неї, як горошина проти скали якої. Тим вона й верховодила, тим і не слухала нікого, що себе мала за найрозумнійшу. Одна тільки Печержинська де-в-чім була розумнійша за Масю, та й то, як роздумається, то й вона ні-по̀-чому: — „дурна, — каже, — й Печержинська! й усі дурні! Ось воно як повинно бути, а не он як!“
І губу Мася мала виправлену! Що які вже витресовані оті скарбові підпанки, що як би не вмів брехати, та ще й гладко, то не мав би й рубця на плечах, не то сорочки, — й тих Мася в шуршу заганяла: не смій і рот роззявити, бо напечеш раків на день й три ночи.
Справна була! ніхто з нею не справлявся — та й не думав, бо не почувався в силі. Чи осміять кого, чи розсказати що — тільки подай, то всі аж за боки беруться. Й загорділа вона; не знала небога, що не туди до щастя дорога, куди люде справляють, а куди доля поведе.
Раз сиділа Мася у себе в хаті, сама втішалась й других потішала; два ляхи цілували її в руки, третій, як цуцик, служив перед нею. А була половина курсу й саме жнива.
Може кому не відомо, що то половина курсу? Ось що: в духовних школах в кожнім класі треба сидіти два роки, то як рік пройшов уже, а ще рік остався — то й вийде, що була половина курсу. Богослови, значить, ще мали рік вчитись, нім матимуть право на попів святиться. Богослови о-пів курса, хто заможнійшого батька син, вже їздять, чи не натрапить де на суджену.
А був поблизу від Солодьків пан-отець Собаль-
