савь іхв, то жь у саму пору, коли мавь бути ви пущений на волю. Послідовати мала для него преважна, довго нимь вижидана хвиля, одзискання найбільного добра вь світі — свободи. Не дивь про те, що вь отсю перехідну пору, живіце якь коли то, ноставали чорні образи довголітнéі неволі вь дунші кобзаря напого. Вь подібній порі властива серцямь людей ненависть, жажда месті, незаснітила Тарасового духа. Рабські тільки душі — палають местю и ненавистю, проти своіхь гнобите лівь. Здоровий, ненpокажений духомь ще не сту пнвь кобзарь нашть на волю, а вже жь по такт, великихь мукахь і встрепенулася велика душа вго.
На висказаннє своіхь високихь вь терпкімь горю нажнлихь мислей, поеть нашь не мігь обду мати придатніщоі подіі зь историі, надь гонення першихь Християнь Неофітівь, за часівь Нерона. Вь цілій историі людського роду, немає поривні щого явління. Вь крайній идольскій мерзоті своій погружений Римь боретця зь вірою християнською, що спасти має запропанщений людь одь норовоі пагуби. Настав Неронь, у которого лицю скопи чилася ціла грязь розпусти, необичайності, сказано гілтайський нетворь у цілій доконалості. За éго бісноватого правління, 61 року п. Хр. наставь зві сний великий пожарь вь Римі. Після сéго пожару, наступило прокажене гоненнє Християнь, на кото рихь лютий безумний Неронь склавь провину. Римський историкь Тацить страшеними словами описує отсі гонення. Мучили Християнь зь великою наругою; убирали ixь вь звірячу кожу, тровили псами,або на хресті розпинали. Де-якихь обливали смолою и запаляли вечеромь неначе свіщу. Изь такихь-то мук'ь та гонений заводивь Неронь певний родь празниківь для поганського Риму. Укази на гонення Християнь обновивь двіста літь пізніще , императорь Деций, (249 — 251.), наслідникь Пелипа.
Не було те цілею кобзаря нашого, вірнимь историчнимь оповіданнемь, зьобразити намь ті жостокі гонення. Задля того, мішаючи нарочно одно гоненне зь другимь, говорить на вступі своєі поеми:
Либóнь за Деція-царя , Чи за Нерóна-сподаря , Сказать вапевне не зьумію, Нехай за Нерона.... (Уст І. в. 26—29.)
Дальше, напоминаючи нь дневнику своімь про НеоФіти називає іхв самь ніби поемою. И дійсно, скриваючи політичну ціль підь образомь Неофітівь, багацько тимь робомь піднісь стійность тоі поеми. Хотнй нескоро пропадуть розпинателі народні и грядущі Тирани, завсігди Неофіти для самоі великоі вещи своєi и глубокихь мислей позістануть у нашій литературі дорогоцінною. поемою. Не одна зболіла душиa, не одно зболіле серце вь далекімь нашімь поколінню найде у нихь пільгу та й сиокріпитця вічною великою правдою.
(Дальше буде.)
ДУМКА
І знов нудьга мов рясою ченця Укрила серденько, повнісіньке отрути. Мовчи, бездольнеє! Не довго нам тут бути, — Дотягнемо як небудь до кінця.
Пора сночить: уже прийшла зима Непрохана лягла, скувала все морозомь. Середь могиль ми зупинились возомь, Б0 й світла вь каганці нема!
Чого бажать? розбилися гадки, И бурею поламане все гілля; Відгадані всі загадки, прислівья И потолочені найкращиі квітки.
Була весна, — надія розцвіла, М рідний брать пізнавь рідного брата, И працею заворушилась хата На користь рідного села !
Була доба! — минулися святки И хуртовиною розкидана отара : Такь надь садкомь, бува, біжить півнішня хмара, И смалить цвіть , и розкида листки,
Генпьманець.
К0ЛЬКА МЬІСЛЕЙ И3Б ФИЛОСОФІИ.
(Написав ь Кл. Г.)
Назва „темнераменть" вьйшла од Гипократа, которьій утверджавь, що Физична и психична особеннóсть чоловЬка новcтaе черезь міпіанину (хрданс temperatura) чотнpoxь головньixь сокóвь чоловЬчого тЬла, котрій суть: 2oА% Сжовта жовчь), aiиa sanguis (кровь), риєдаava zод% (чорна жовчь) и рА втра (слизь), ведля котрьixь и поeдинчй темперамента названо. Коли пóзнано значЬ нье систему нервового для діланій душевньixь, повстало иніше поннтье о темпераментахь, однако имена тй самй позбстали. Місто мЬшанинь тьixь сокóвь, уважаеся темпераменть нко мЬшанина двохь рóжньixь власностей нерв0вь, т. е. ихть вражливости на певий впливь и дддЬливанье противь тьмь же. Може проте знайтися а) велика вражливбсть зь великою силою бддЬливанья — хол е р и ч н ь й (горячокровньй) т е м п е р а м е н ть; б) велика вра
бдь l'ипо
историчною
