Цю сторінку схвалено
29. Згуба душі.
Раз пропала на степу
В чумаків сокира,
До одного всї взялись:
„Ти, тай ти, псявіра!”
Той їх годить, хаменить,
Той їх розважає,
Вже й клянеть-ся на чім сьвіт,
Богом присягає.
Нї, не вірять. І чумак
Против неба глянув:
„Коли я сокиру взяв —
Хай я Ляхом стану!”
— „Стій, чумаче, не губи
Нї душі; нї віри!
Вірим, вірим! Ти не брав
Нашої сокири!”
——o——
|
30. Не мої ноги. Серед лїса, серед гаю |
