Сторінка:Повна збірка веселих віршів Степана Руданського.pdf/53

Цю сторінку схвалено



Ото їдуть із ярмарку
Двоє господарів;
У кождого віз порядний,
Воликів по парі.

Їдуть собі помаленьку,
Грошенята мають, —
Полягали на соломі
Тай думу гадають…

Далї один пробудив ся
З глибокої думи,
Повернув ся на соломі:
„Чи спиш, — каже, куме?”

— „Що говориш?” другий каже.
— „Чи спиш? я питаю”.
— „Та не сплю ще, — каже, — куме,
Тілько що дрімаю”.

— „Не дрімай же на годинку,
Та глянь против неба:
Скільки-б верстов так до неба
Проїхати треба?”

— „Та Бог його сьвятий знає
І добрії люде!
Я думай, що не більше,
Як пять верстов буде”.