Сторінка:Повна збірка веселих віршів Степана Руданського.pdf/52

Здихнув старий, підійняв ся
Тай почав казати:
„Іди, хлопче, препоганий,
Із моєї хати!
 Прийняв тебе я до себе
 Малим сиротою,
 Побивав ся днї і ночи,
 Не спав над тобою,
Тільки й думав, що із тебе
Буду поміч мати…
А ти сам готів на мене
Руку підійняти!
 Іди-ж собі препоганий,
 Звідки ти узяв ся,
 Тай не згадуй, що ти в мене
 Сином називав ся!”
Хлопець вийшов. Старий плаче:
„Правда, добрі люде,
Що дитинонька чужая
За рідну не буде!…”

 

——o——

 

20. Чи високо до неба?

Що пять верстов, то й коршомка:
Нїчого й лїчити!…
Бо пять верстов як проїдеш —
Треба й відпочити!…