Аж на гони старигань
Полетїв до лиха,
Покотив ся разів пять,
Підійняв ся з-тиха.
Іде далї старий вовк,
Ледве що плететь ся,
Аж з пацятами свиня
На горі пасеть ся.
Іде бідний і туди,
Став на задні пяти.
Просить собі на обід
Одного пацяти.
Та і каже, що „Не дам,
Не мої пацята,
А он, — каже, — попроси,
Коли хоч, у тата”.
Іде вовк до кабана,
Став його благати,
Щоби йому на обід
Поросятко дати.
А той його примостив
Задом над скалою,
Та з-переду як турнув
Вовка головою:
То так бідний старигань
З гори й покачав ся…
І лежав він тай лежав,
Далї обізвав ся:
