І наїжив ся до вовка,
Тай давай брехати,
Давай вовка голодного
Від лошицї гнати.
— „Іди, — каже, — коли хочеш,
А то прийдуть люде;
Тодї тобі, вражий вовче,
Тай не з медом буде!”
Подивив ся вовк на нього,
Як на того біса,
Махнув хвостом, стрепенув ся,
Тай пішов до лїса.
А собака коло стерва
І днює й ночує;
Тільки в нього і роботи,
Що все бенкетує…
І скінчив він всю лошицю,
Поживи шукає;
Іде собі дорогою,
Аж кота здибає.
„Куди, котику, мандруєш?”
— „Притулку шукати!”
— „А що-ж твої господарі?”
— „Та вигнали а хати!”
— „Ну, нїчого, будеш, — каже,
У мене служити: