Сторінка:Повна збірка веселих віршів Степана Руданського.pdf/270

Цю сторінку схвалено



І наїжив ся до вовка,
Тай давай брехати,
Давай вовка голодного
Від лошицї гнати.
 — „Іди, — каже, — коли хочеш,
 А то прийдуть люде;
 Тодї тобі, вражий вовче,
 Тай не з медом буде!”

Подивив ся вовк на нього,
Як на того біса,
Махнув хвостом, стрепенув ся,
Тай пішов до лїса.
 А собака коло стерва
 І днює й ночує;
 Тільки в нього і роботи,
 Що все бенкетує…

І скінчив він всю лошицю,
Поживи шукає;
Іде собі дорогою,
Аж кота здибає.
 „Куди, котику, мандруєш?”
 — „Притулку шукати!”
 — „А що-ж твої господарі?”
 — „Та вигнали а хати!”

— „Ну, нїчого, будеш, — каже,
У мене служити: