— „Ну, нїчого! Будеш, — каже, —
У мене служити;
В мене будеш, як дитина,
У розкошах жити…
А чи їв ти що сьогодня?”
— „Нї, — каже, — нїчого!”
— „То-ж ходїмо обідати!”
Каже вовк до нього.
Ідуть вони темним лїсом,
Ідуть чагарами,
Ідуть вони пустим зрубом,
Буйними ланами;
Ідуть степом. На степови
Стадо коний грає…
Вовк пригнув ся, поглядає,
Здобич вибирає…
„Бачиш, — каже, — ту лошищю,
Що білії пяти?”
— „Бачу!” каже. — „Ото з неї
Будем обід мати”.
I в мінутї почав землю
Під собою дерти;
Зачав дерти сиру землю,
Як навісний жерти…
„Подиви ся лиш на мене —
З'їжилась чуприна?…”