Сторінка:Повна збірка веселих віршів Степана Руданського.pdf/268

Цю сторінку схвалено


 — „Ну, нїчого! Будеш, — каже, —
 У мене служити;
 В мене будеш, як дитина,
 У розкошах жити…

А чи їв ти що сьогодня?”
— „Нї, — каже, — нїчого!”
— „То-ж ходїмо обідати!”
Каже вовк до нього.
 Ідуть вони темним лїсом,
 Ідуть чагарами,
 Ідуть вони пустим зрубом,
 Буйними ланами;

Ідуть степом. На степови
Стадо коний грає…
Вовк пригнув ся, поглядає,
Здобич вибирає…
 „Бачиш, — каже, — ту лошищю,
 Що білії пяти?”
 — „Бачу!” каже. — „Ото з неї
 Будем обід мати”.

I в мінутї почав землю
Під собою дерти;
Зачав дерти сиру землю,
Як навісний жерти…
 „Подиви ся лиш на мене —
 З'їжилась чуприна?…”