17. Рабінова дума.
Вітер віє, повіває,
Синє море грає;
А над морем сидить рабін
І думу гадає.
Зіпер голову на руки,
Руки на колїна, —
Сидить рабін бородатий
Як тая відміна.
І сидить так днї і ночи,
І їсти не хоче,
І на море, все на море
Витріщає очи.
А жидова як із міха,
З міста висипає
І як тая чорна галич
Беріг укриває.
Далї рабін підійняв ся:
„Стійте, — каже, — люди!
Послухайте, — каже, — люди,
Що то за страх буде!
Що то буде, як весь море
Стане оден море,
І оден горою стане
Весь на сьвітї гори,
