Стали конї під горою
Анї суди Боже!
Вже й нї батіг, нї підмога,
Нїщо не поможе!…
А Жиди собі байдуже,
До Сури ґергочуть,
Та з бідного христянина
Сьміють ся, регочуть!…
Але їде Запорожець,
Їде й розважає:
„Та у мене Жидова та
Живо позлїзає!…”
Вдарив коня нагайкою,
З возом порівняв ся:
„Як ся маєш, вражий сину?”
Сердито озвав ся:
„Памятаєш, як я хлопцем
Возив орендарів,
А ти моїх орендарів
Нагайкою спарив?…
Ото-ж тобі, бісів сину!”
Козак примовляє,
Та все Жидів через плечі
Нагайкою крає!…
Скочив Лейба, скочив Мошко
І товстая Сура,
