Глибокий сум навіває на душу імя Степана (Василевича) Руданського. Великий талант призначила йому доля, але разом з тим поставила його в тяжкі житєві обставини, серед яких не міг він розвинути та виявити свого хисту і нарештї передчасно зійшов зї сьвіта.
Степан Руданський, син сьвященика, уродив ся в 1831-ім роцї в селї Хомутинцях, винницького повіта на Поділю, в російській Українї й першу осьвіту одержав у духовних школах. До часу пробуваня його в каменецькій духовній семинарії, де він учив ся разом із Свидницьким та Шейковським, належать перші його лїтературні проби. Із семинарії Руданський вступив до лїкарської академії в Петербурзї, яку скінчив 1860 р. Батько Руданського хотїв сина бачити попом, аби передати йому свою парохію, але Степан не дав ся наклонити. Се було причиною непорозуміня його з батьком, котрий взагалї був противний національним переконаням свого сина. Такі відносини батька тяжко вражали молодого поета. В листї до свого брата він так писав з того приводу: „Заказують менї мою рідну мову. Заказує батько. Але в мене був прадїд і прапрадїд: вони менї не заказали. Не слухає батька моєї мови, — за те мене і по смерти, може,
