І серед реву боротьби й нищення небо, гори, земля — все нараз замовкло і скамяніло.
Та серед цієї заклятої, скамянілої тиші небес, хмар, гір і глибин царить якесь повне грози й таємне ожидання.
Хмари до хмар, гори до гір притулилися в німій трівозі і наче шепчуть до себе:
Хтось небаром явиться…
Хто це буде? Що це буде?
Чи оркан струсне горами й безоднями?
І пірве всі іскри життя, яке аж тут заблукало, в божевільний вир і одним ударом усе загасить, усе розібє, розторощить та кине у тьму небуття, в безодню нічогости?«
|
|
|
|
Вже довго вони блукають по альбанських безвістях.
Два невідступні товариші: голод і мороз ведуть їх на стрічу смерти.
В останніх днях загніздився в їх душі третій і найтящий ворог: безнадійність.
Від десятьох днів вони вже нічого не мали в устах.
Нема вже диких овочів ні трави ні хопти ні кори з дерева.
