Сторінка:Осип Турянський. Поза межами болю. 1921.pdf/175

Ця сторінка не потребує вичитки

Нараз наче не з цього світу озивається слабий, сонно-мрійний голос Штранцінґера:

»Далеко… там… сонце.«

Кріс випадає мені з рук.

Я гляджу на очі Штранцінґера.

Хочу разом із ним шукати сонця.

Ох, його очі сліпі!

Боже, верни йому очі!

—    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —

В останнє я гляджу у мрачну даль і моя душа шукає іскри спасення.

—    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —

І мої очі дивляться непорушно.

—    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —    —

Нагло якесь солодке тепло починає огортати ціле моє єство.

І так любо, так роскішно стає мені на душі.

Замикаю очі, а проте бачу якийсь новий світ.

Який чудовий світ!

Боже! Цей світ знакомий мені!

Біла хата…

Сонце малює віттями ясеня дивні квіти на стінах…

Дим вється мирно під синє небо…