|
|
|
|
Ні, я не можу, я не смію мовчати.
І коли я мав силу бодай у міліонній частині зобразити людським словом їхні страждання і збудити в душі людини одну теплу сльозу спочуття до них, то я сповнив супроти них обовязок їхнього брата і свідка їхнього болю і смерти.
І скинув із душі тяжкий камінь, який мене давив.
Хай моє скромне оповідання покладеться жалібним вінком квітів на їхню нікому не знану, Богом і людьми забуту могилу!
Хай наші спільні муки падуть прокльоном на старий світ, який ще досі тоне в морі крови й нікчемности.
Хай ясна ідея, що в цім оповіданні промінням блискає з цвинтарища й хаосу стихій із безмежнього болю й божевілля людей, розгориться полумям у душі молодого українського покоління й веде його все вище й вище на соняшний шлях волі і щастя великого українського народу й до вселюдського братерства й любови.
