Після їх переходу остала Браславщина та полуднева Київщина одною пустинею, а окрадений, побитий народ заридав одним голосом, заплакав на свойого князя, називаючи його вовчим батьком, а старі люди згадували, що уже колись раз у давнину, тікав нарід зпід власних князів під татарський присуд, бо краще мати володарем могучого ворога, чим безсильного співплемінника. Аж на Волині стрітили Зарубські бояр, вигнаних з Луцька Юршею і рішилися йти до нього.
— Несвизький богато говорив нам про віднову держави святого Володимира, — кінчив Судислав — і ми зрозуміли, що така держава не повстане без волі-свободи народу. Ти один, воєводо, проводиш ратникам з простолюддя, ти один борешся за нього і тому ми прийшли до тебе!
— Ая! до тебе! — повторив Курцевич і впялив свої великі, рибячі очі в темне лице Юрші.
Пізно в ніч на столі воєводи догаряли свічки у спіжевих свічниках, а їх полумя холіталося у подуві нічного леготу. На столі не видко було вже збанів та чарок, тільки всілякі більші та менші звертки перґаміну, великий срібний, італійського виробу каламар, кілька тростинових пер, віск, печатку та мотузок до привязування печатий. При столі сидів Андрійко, а його довгі кучері спадали на жовтяву карту, над якою похилився. Поруч сидів воєвода з сумним та суворим виразом лиця і диктував письмо до великого князя, в якому вияснював причини, задля яких покинули бояри замок. Швидко бігала вправна рука хлопця по перґамінї, ставляючи один під другим рівненькі рядки. На готовому листі поклав воєвода підпис і привісив печать.
— Оттак! — сказав, — з оповідань Судислава та Давида виходить, що бояри обвинувачують мене перед усім світом, немов то я прогнав їх відсіля. Невелике се нещастя, бо облога скінчить ся відступленням Поляків, а якщо наспіє великий князь із яким небудь військом, то навіть розбиттям усеї оружньої сили короля. Та річ у сьому, щоби великий князь бачив наглядно, як підпірає його змагання мужицький ратник під проводом простого боярина. Сей мужик не бажає від нього за се нічого поза личною свободою, яку давало йому руське право. Ти розкажеш великому князеві про облогу і докажеш йому, що примхуваті бояри та великоможні князі та вельможі добрі лишень тоді, коли великокняжа власть опірається на свобідньому, оружньому мужикові. Бо мужик слухає великого князя безу-
