Сторінка:Опільський Ю. Сумерк (1921).pdf/241

Ця сторінка вичитана

придасться кількох бояр, хочби на зміну при мужицьких ратниках“. І ми пішли, а йшло нас вісьмох…

— Деж тамтих пять? — спитав Андрійко, якому надоїло дещо балакання гостя.

— Вони в лісах, тут недалеко. Вели брате, завтра ніччю запалити на вежі огонь, то се буде для них знак і вони прийдуть. Над рікою вправді є варти, але вартових човнів нема, то можна ніччю підплисти під саму фірту…

Андрійко зірвався.

— Дуже радо вітаємо вас, достойні бояри, у нашій кріпости, бо нам справді тяжко без помочі боярських людий. Тямте тільки, що в нас безумовний послух конечна річ. У нас не вільно спорити ні розпитувати, тільки треба сліпо слухати приказу. Для непослушних у нас нема місця, як нема його й для трусів. Ось і тепер, славетні бояри, нагадав я собі, що є приказ усякі вісти доносити сейчас воєводі. Тому прошу за мною!

— Якто? не послухаєте самі вперед вістий із Поділля та Київщини? — чудував ся Судислав.

— Звісно, що ні! — відповів Горностай, беручи плащ, — воєвода має перший право до сього. Ходім!

Юрша приняв приходнів поважно і суворо, але був рад із їх помочі. З їх приходу видко було, що вони не бояться війни та військової карности, так осоружньої боярам, та що вони люди відважні. Недовго одначе радів Юрша. В міру сього, як балакучий Судислав розказував свої вістки, чоло воєводи захмарювалося сумом та гнівом.

З початком війни став скрізь по Поділлі підійматися нарід на польських панів, а їх погана слава притягала й із Київщини чимало добровольців. Князь Федько Несвизький та кількох инших бояр стануло на чолі ватаг і вскорі усе східне Поділля було чисте від ляцької сарани. Одначе боярство, яке зразу залюбки забірало маєтки польської шляхти або перевертнів зі сторонництва Кердеєвичів та Бучацьких, згодом утратило охоту до боротьби, бо великий князь велів їм ждати на молдавського воєводу та татарські чамбули, які мали йому помагати в боротьбі з Ягайлом. Відпоручники князів Чорторийських, Жигимонта Кейстутовича та Гольшанського заявили нам, що великий князь не бажає собі участи хлопів у війні, а закликає тільки бояр, які обовязані до служби, йшли на рать зі своїх надань. Курцевич, Судислав, Давид та кількох других поїхали домів, а по дорозі стрітили вже тікачів з полудня. Вони розказували страшні річи про се, як гуляли по руських селах Свитригайлові союзники. „Ні даху, ні товарини, ні жінки, ні дівчини не остало від Бакоти та Браслава по Київ“! — говорили вони. Хлопи пішли в неволю, жінки й дівчата між молдавську таборову челядь, або в татарські гареми.