121
у темряві, залунав брязк щита, що падав на каміння відтак оклик: Кіріє! а потім замовкло усе.
— Рославе! — почувся голос у темряві. — Ти готов?
— Готов! а ти воєводо?
— І я! але мій ще живий!
— Давай його сюди!
Мстислав затягнув Грека до човна, де лежав уже другий Византієць, як опісля оказалося убитий долотом Рослава. Сміхун бач ударив у висок і череп пук від удару.
Сейчас вкинули молодці у човен мішки та виплили на середину ріки. Там вкинули у воду небіщика, а покріпивши другого, якого лише приголомшив удар Мстислава, посадили його до весел і плили аж до ранку.
Коли на сході перед ними стала вода біліти у сірині розсвіту, покермував Рослав човен до багнистого лівого берега ріки, де припочивали оба весь день. Вечером поїхали далі, а Грека пустили живим. Не так-то швидко міг він вернути до своїх.
Усі грецькі та болгарські сили були по тому боці ріки. Тому не боялися зради. Рівнож не боялися погоні, бо з острівця не міг ніхто рушитися без човна Калокира та чайки Вюна.
І так їхали вони ніччю, а днем спочивали, доки не доїхали до Доростола.
Вже ранком тої самої днини побачили на овиді луну пожарища, а коли зійшло сонце, чорні дими мов від пожежі. Східній ранішній вітер приніс їм воню диму та спаленини.
— Ось ми вже і дома, — сказав Мстислав.
— Ба, але годі буде дістатися у город. На ріці фльота.
