Коли Алї Баба зробив все те, удав ся до міста, а коли прибув до дому, завів осли на подвірє а ворота замкнув за собою. Зняв зверха дрова, котрими були прикриті мішки з грішми, відтак позносив мішки до хати і поклав їх перед свою жінку, котра сидїла тогдї на софі.
Коли се побачила жінка його Алєґо, думала, що єї чоловік допустив ся крадїжи і закликала з великим страхом:
„Алї Бабо; на таке ти вже зійшов, що…“. Але він перебив її і сказав:
„Стій, моя жінко, я не є злодїй. Пожди най роскажу тобі, яке велике щастє мене нинї стрітило, тогдї певно не будеш мене о нїщо підозрівати.“
Тогдї висипав всї гроші з мішків на купу, і оповів жінцї цїлу пригоду, яка йому притрафила ся, від початку до кінця і упоминав єї тільки, щоби о тім нїкому і слівцем не згадувала.
Охоловши зі страху, жінка Алєґо тїшила ся разом з ним зі щастя, яке до них
