котрих в той час не потребував, поспродував по кілька на торговици.
Підчас коли Алї Баба всїма способами старав ся закрити перед людьми, в який спосіб в так короткім часї став богатим чоловіком, ватажко сорок розбійників повернув до своєї печери в лїсї з великим смутком і терпіньом, що йому так зле і так нещасливо повела ся виправа. Скриготав зубами і ледво живий з гризоти, поволїк ся до печери.
Самота, в якій найшов ся в печері, видавала ся йому жорстокою.
„Хоробрі мужі“, закликав, „товариші трудів і всяких моїх виправ, де ви подїли ся?! Що я без вас пічну? Чи на те я вас згуртував і вибрав, шоби дивити ся на загубу, на вашу так погану смерть? Меньше би я вас жалував, як би ви згинули на поли битви — по лицарськи. Колиж я зберу другу ватагу людий таких як ви хоробрих і на всьо відважних? А хоч бим і хотїв, то чи могу бути певний,
