Довго сидїли розбійники в тій печері. Алї Баба сидїв на дереві а не злазив на землю, бо бояв ся, щоби розбійники його не почули і не зловили. Тому сидїв тихо і терпеливо очікував, коли они від'їдуть. Справдї брала єго охота зійти на землю, вхопити два конї, сїсти на одного а другого при собі вести і разом з ослами утїчи чим скорше до міста, але позаяк не був певний, чиби йому се удало ся, волїв сидїти на дереві і ждати.
Наконець вітворили ся двері печери, вийшло сорок розбійників, а ватажко їх, що передтим послїдний ввійшов, тепер вийшов перший і стояв, доки не вийшли всї.
Алї Баба зауважав, що ватажко, замикаючи двері, сказав ті слова: „Сезаме замкни ся!“
Кождий з розбійників повернув до свого коня, наховстав його, відвязав, здіймив з голови мішок, котрий привязав до сїдла і всїв на верх. Коли ватажко по-
