Сторінка:Оповіданє про Сорок Розбійників, котрих повбивала одна дівчина. 1915.pdf/40

Цю сторінку схвалено

Злодїй витягнув з кишенї хустину, завязав йому сейчас очі і ішов коло него, по части через него ведений, доки Баба Мустафа не задержав ся.

„Менї здає ся“, сказав Мустафа, „щом дальше вже не йшов“.

І справдї станув перед хатою Кассима, де вже тогдї мешкав Алї Баба. Злодїй, заки зняв йому з очий хустину, зазначив ворота крейдою, котру мав при собі, а здіймивши йому перевязку з очий, поспитав, чи не знає, до кого сей дім належить. Мустафа відповів, що при тій улицї не мешкає, отже не може йому сего сказати.

Розбійник, коли побачив, що вже нїчого більше від Мустафи довідати ся не може, подякував йому за віддану прислугу і розійшовши ся з ним, поспішив чим скорше до своїх товаришів, маючи надїю, що приймуть його дуже радо.

Як раз в той час, коли злодїй розійшов ся з Мустафою, вийшла Морджияна