гріш. Ходи, прошу, зроби то для мене“.
По тих словах всунув Бабі Мустафі другий золотий гріш у руку.
На вид двох штук золота змякло серце Мустафи; він дивив ся на них довший час, не вітвираючи уст і надумував ся, що має робити. Наконець витягнув з кишенї мошонку і вкладаючи до неї золото, сказав:
„Не могу тебе запевнити, чи памятаю докладно дорогу, куда мене вели, але ходїм. Зроблю всьо, що в моїй силї, аби єї собі пригадати“.
Баба Мустафа на велике вдоволенє злодїя, піднїс ся зі свого стільчика і не замикаючи склепу, в котрім не було нїчого такого, щоби можна украсти, повів і з собою розбійника аж на те місце, де Морджияна завязала йому очі. Коли прийшли на те місце, сказав Баба Мустафа:
„Тут завязано менї очі і бувєм так обернений, як тепер стою.“
