Сторінка:Оповіданє про Сорок Розбійників, котрих повбивала одна дівчина. 1915.pdf/34

Цю сторінку схвалено

знов часть наших скарбів, є очивидним того доказом. Позаяк се немислима річ, щоби більше як дві особи знали про нашу тайну, забивши одного, треба нам подумати о другій.“

Тої самої гадки що ватажко, були і всї другі розбійники. Они постановили заперестати на разї дальших розбоїв, а заняти ся виключно тим, щоби віднайти сего другого. котрий знав як вітворювати двері до печери і убити єго.

„Не іньшої сподївав ся я відповіди по вашій відвазї і хоробрости“, закликав ватажко „але передовсїм потреба, щоби котрий з поміж вас відважний, справний і оборотний, пішов до міста без оружя, перебраний за подорожного чужоземця, і довідав ся, чи не говорять там про страшну смерть того, котрого ми забили, хто він був і в котрім мешкав домі, прото всьо мусимо конечно найперше довідати ся, аби не зробити щось такого, чого бисьмо потому мусїли жалувати. Нам треба