Сторінка:Олесь Досвітній. Нотатки мандрівника. 1929.pdf/98

Цю сторінку схвалено

тура у формі памфлетів, звісток і віршів похапцем писаних, доки що розвивається на стінних газетах — шматочках паперу, вивішуваних у… вбиральнях, иноді по цехах. Не диво. Пролетаріят Франції ще не в силі утворити кадри культурників, учених, літераторів. Вони заповняються з шерегів інтелігенції, так само хиткої як і німецька.

Хіба дивно, що Анатоль Франс був другом робітництва, або Анрі Барбюс є письменником поневолених! Раз, два, — й кінець.

Зради з боку культурників і ватажків ввесь час були так часто, що робітництво вже зневірилося в них (не забудьмо Бріанів — „друзів“ і ватажків робітництва — що на спинах пролетаріяту осягнули „становища“).

Хіба дивним буде, що сотні часописів (а їх у одному Парижі до 500), всі видавництва, письменство — до послуг капіталу.

У Франції кожна верства суспільства, починаючи від сенаторів, вчених і, через клерка та дрібну перекупку, аж до проституток; має свої твори „красного“ письменства, тільки пролетаріят їх не має. Тут не згадується про творчі одиниці Барбюсового типу.

„КЛЯРТЕ“.

Як характерне явище для французьких умов лише організація „Клярте“ заслуговує уваги, щоб спинитися на її історії. Це характеризує і взагалі історію розвитку пролетарської літератури у Франції поруч з розвитком комуністичного руху.

Шляхи цього літературного об'єднання мають у своєму минулому такі зигзаги і такі