Сторінка:Олесь Досвітній. Нотатки мандрівника. 1929.pdf/92

Цю сторінку схвалено

Не дарма на цій красі спекулювали цілі віки й для захисту його розпалювали навіть кам'яні серця; не дарма в нім самім п'ятисотлітня будівля „Нотрдам“ ( наша дама“ — так звуть парижани „матір божу“) за всі часи революції не згубила й сантиметру шкла чудових орнаментованих вікон.

Ця зовнішня краса Парижу з оздобленими будинками, зі розхожими вулицями, з бульварами, садами, басейнами, парками, статуями, та мережаними лихтаревими стовбами… Все це схоже на чудово прибрану кімнату смаковитого знавця мистецтва.

Париж захоплює приїжджого глядача, він втягує в себе кожного, хто має вільний час, хто не потрибує міркувати про завтрашній день…

Не даремно російська буржуазія мала собі Париж за постійну резиденцію, за місце розваг і втіхи…

Він дасть таким все, що потрібно.

Не на вітер вигадана балаганна пісня „петрушок“:

„В Париже, в Париже, в Париже харашо!
Нам с тобой, Ванюха, побыть там не грешно!“

Тепер російську буржуазію замінила американська.

Світова війна дала можливість непосидючим американцям побувати в Парижі, а заборгування Франції Америці сприяли щільнішому зближенню кредиторів з дебіторами. Тому не дивно, що Париж пристосовується до смаку американської буржуазії. Вона заповнює всі готелі й вільні кватирі, вона заповнює всі кабаре,