і що він напевне лишається на німецьких залізницях…
Врешті ви „домчались“ до французької території.
Сумних німців зміняють веселі французи. Шустро перепускають вас через митницю, пашпортовий огляд… Безжурно насвистуючи, урядовець механічно трахкає печаткою по ваших пашпортах, совісливо приглядаючись до тих, що не мають чеської обкладинки (бо чехи можуть їздити до Франції без візи, як і французи до них: приятелі, нічого не поробиш!), і швиденько занотовуючи на окремий папирець тих, хто має пашпорти з написом на обкладинці „Пролетарі всіх країн, єднайтеся!“
Це вже не Німеччина, де за всяку тобі пилинку не знати що й буде…
Тут сидиш собі на таких, правда, як і в Німеччині вузеньких сідальцях, розгортаєш свою їжу і смітиш собі помаранчевими, яєчними шкаралупами, шкурками з ковбаси, огризками — під ноги — собі й сусідам…
Тебе, задля веселости, підтримують сусіди, сусідки… За годину, другу, вже всі ходять не по підлозі, а по шкаралупах, огризках, недокурках… Шкаралупами вам муляє під тим, на чому сидите… Шкаралупи у вас на колінах, куди їх безжурно шпурляє веселий дідок з небогою, що снідають візаві… Взагалі ви їдете без жодних зауважень і думок про якусь охайність… До вас зазирне кілька разів веселий кондуктор, — жартома запитає, чи нема кого тут, щоб доплатив за квитка, мовляв, може хто забув взяти на станції. Одночасно чвиркне з-під люльки вам під ноги…
