Публіка потроху рухає плечима… Де-хто плюнув на бік, зневажливо кивнувши очима на обермайстра. Натовп потроху розходиться.
Комсомолки раптом замовкли і над натовпом залунало їх дружнє:
— Ду-ри-сві-ти! — Гримнувши це, вони теж посунули геть…
Іх здвінкі голоси пронизали натовп, публіка, що певне й сама не розуміла, чого вона стоїть, засоромлена, почала хутко розходитися…
Ватажок безтямно повів навкруги телячим поглядом, а обермайстер, бачучи халепу, моргнув до музики… „грай, мовляв, визволяй“…
А насупроти автомат-їдальня. Спорожнюються крутілки з бутербродами, пирскає в шклянки пиво, гарячі ковбаски хутко зникають у пельках їдців.
Проте на столиках лишаються шкурки од ковбас, шматочки хліба, кістки, обгризені головки риби, а на споді шклянок краплинки пива.
Кілька людей непомітно для похапливих їдців — згрібають недогризки, зливають рештки пива докупи й притиснувши обличчя в куточок, щось ворожать над тією поживою…
Де-ж армія рятунку? Адже то голодні батьки сімей, — щоб не подохнути з голоду, їдять ті недогризки — шкурки од ковбас, кістки од риби, обережно загортаючи „кращі“ шматочки в папірець… додому, для діток… для сім'ї.
Ці здорові люди не мають роботи.
