місіонера з п'єси „Седі“… Але „армія“ вже на майдані, вона вже спинилася, утворила коло, музика завила жахливою мелодією. Обермайстер розкладає стілець і за хвилинку над головами „армії“ вже випросталась постава „мумії“. Гнилий рот випльовує патетичні англійською мовою слівця, а коли він часом передихує, обермайстер урочисто перекладає їх на зрозумілу чехам мову; а музика підхоплює їх своїми „мажорними“ звуками, такими мелодійними, ніби це концерт верблюдів, осляче скіглення, собаче виття й кішаче нявкання, навпридачу з барабаном, що гупає, як той прач на річці…
Не диво, що біля такої „вистави“ поволі збирається публіка, вільна від праці, публіка, якій однаково, де згаяти час. Такі видовища особливо приваблюють „фацетів“, що протиснувшись у натовп, непомітно для стороннього ока, „переморгуються“ один з другим краєчками губ та ледве помітним кивком голови, ніби кажучи:
— Почекай-но, не поспішай з кешенями… хай більше люду набереться…
Але ось ззаду натовпу спинилося кілька молодих дівчат. Їм весело. Вони пирскають і дражливо гукають в такт патетичної промови обермайстра.
Іх веселе пустування захоплює глядачів… Чується безпричинний регіт… До реплік дівчат хтось кинув гостре слівце, стає весело…
— Ото-б посадити його на димар нашого заводу. А в оту зелену мумію встромити дудочку та надути… чудовий балон для зельтерської вийшов-би…
— „Вони спасуть ціле людство?!“ Чи ти ба!
