Рига — столиця Латвії. На станції повно людей різних національностів, навіть персів та індусів. Всі вони їдуть на Захід через Латвію, бо Польща вбачає в кожному, хто хоче переїхати через її кордони, — більшовика. Тим користуються латиші й литовці, маючи з переїзжих матеріяльний зиск.
Духота, тіснота. Де-хто пропонує лишитися на добу в Ризі, щоб оглянути „Палац чорних“ із лицарської доби. Це охоче підтримує й носій — він готовий до послуг, бо матиме з цього заробіток — від пасажирів і від готелю, що правлять за добу постою втричі більше, ніж найкращий готель у Москві.
Але що нам Рига? — „дайош Европу!“ провінцію ми й у себе побачимо, а колонії зможемо дослідити і то типовіші далі на Захід… Перед нами ще Чехія…
Латвія таки добула десь комплекти вузько-колійових вагончиків — розхитаних, порепаних, з гостинними щілинами для вітру…
Сідаємо в один з них і скулившися від настирливого протягу, що гуляє всюди, „мчимося“ в напрямку Німеччини.
Наш сусід, — купець німець. Увесь час він уважно розглядає свій „гандльбух“, студіюючи класифікацію вояжових крамів та їхню технічну якість.
