Поверхово переглядають ваші речі. За кілька хвилин ви вже п'єте чеське пиво, заощаджуючи на кожнім кухлі цілих 12 німецьких пфенігів…
От ви вже й у Чехах, — тільки тепер ви помітили, що, дійсно, ви їдете в чеських вагонах, пізнаючи те по чеських і французьких написах. Ви спитаєте: „до чого тут французькі написи? бо-ж хіба в Чехії є французьке населення? Адже Чехія, мовляв, складається з чехів, німців, прикарпатських українців, мадяр, то-що, але французами тут і не пахло…“
Хіба дивно буде, коли випадково попавши до Алжиру, Мароко — ви там теж побачите французькі написи, а на Філіпінах американські (англійські), а в Індії — великобританські (англійські), а в Кореї японські?
Адже ви там себе не питаєте про це, бо знаєте, що то колонії відповідних країн. Чому-ж ви дивуєтесь у Чехії?
Тут треба пояснення. Чехія самостійна держава. Має свій парламент і президента. Коли заглянете в енциклопедію (не німецьку, звичайно, бо чехи їм не ймуть віри), ви дізнаєтеся, як Чехія боролася цілий час за свою самостійність, як ні один король, ні чеського ні німецького роду, не зберіг держави, не дав самостійности чеському народу й як, врешті, чехи здобули ту свободу після імперіялістичної війни — „за допомогою“ Франції й Америки… Тож не дивуйтеся, що тут написи по французьки, а один з головніших вокзалів має ім'я Вільсона й що американська „армія рятунку“
