ським містом? А тепер? Диво — що якісь люди чимсь цікавляться тут.
Але диво дивне, чудо чудне. Чи не зорова галюцинація?
По-між „Формоз“, „Лінкольнів“, „Т'єрів“, „Папандопула“, „Кяйшів“ й инших назв пароплавів, промайнуло велетенське „Карл Маркс“.
— Задній хід! Хвилину назад, он туди поміж доком і „Еспанією“!
Справді „Карл Маркс“. Наш Союзний пароплав. Хоч і малим він здається серед гігантів Америки, Англії — але своєю величчю одної назви затирає все навкруги.
— Туди, туди! — гукає стерничому наш гамбурзький товариш.
Його сумні очі запалали вогнем, він увесь тремтить…
Швидко вилазимо на причал, хутко виносимось на пеньок. Капітан-профорганізатор — матрос, шкіпер радо вітають. Захоплені тягнуть до вітальні. За хвилину вільні з команди обступають… нервові запити, оповідання…
Пароплав „Карл Маркс“ по дорозі до Англії мав аварію і випадково зайшов сюди, щоб підремонтуватися. Правий бік носу розчавлено й пробій затинається новими залізно-чавуновими плитами.
Підправимо й знову гайда!
Росіяни, українці, латиші, англійці — складають півсотні команди. Тут іде життя… Освітні гуртки, своя стінна газета, клуб.
Німецькі товариші благають дати на згадку фото-картку пароплаву…
Одначе на пароплаві не сподівалися й не гадали, що це буде потрібно — й не фотографу-