Сторінка:Олесь Досвітній. Нотатки мандрівника. 1929.pdf/5

Цю сторінку схвалено
НА КОРДОНІ.

В пакгаузі митниці здибалися всі закордонники. Ось четверо чоловіків і три жінки східнього типу, суворий німець, кілька радянських облич, кілька громадян їдуть гостювати до родичів у Ризі.

І нас троє.

Уважно, чемно переводиться контроль речей… Політконтроль оглядає наше книжкове добро.

— „Червоний шлях“… — „Красний путь“ — перекладає голосно. „Гарт“ — „Закал“…

Чемно усміхається.

— Можна.

Потяг знову рушає. На кордоні перевірка пашпортів. Латвійська жандармерія. Знову перегляд речей. Чомусь особливо цікавляться газетами. Невже в них такий голод на пресу?.. Суперечки латвійського офіцера із службовцем, що забув узяти охоронну грамоту.

За кілька верстов лишився новий світ. Потяг врізався у старий світ, що одягнув новеньку англійську уніформу, блискучі ґудзики й назвав себе латвійською республікою.


Станція Зілупе. Буфет з латвійським каламутненьким квасом-пивом, „лати“ замість карбованців.

„Кіоск“.

— Прошу говорити по-руському, — лагідно шамкотить баринька у старенькому бурнусі, — бо я така латвійка, як і ви, — заявляє господарка кіоску, пані із „колишніх людей“.