В Гамбурзі постійно не менше як тридцять тисяч безробітних робітників… Чим вони живуть?..
Юнакові всього 24 роки. Він тендітний, блідо-зелений… Він має батька, вже діда, не здатного до праці, теж колишнього робітника, якому пощастило дожити до 54 років… Більше він нікого немає… Мати, сестри, брати померли… бо вони жили в цих кварталах, бо вони завше були робітниками…
Він і батько безробітні… Перманентно… Животіють тим, що він має роботу раз на тиждень і дістає 80 пфенігів… з цього живуть… Правда, батькові дають у їдальні раз на день юшки з-під квасолі… Січень місяць… Артур в літньому жакетику, теплого у нього нема.
Він наш проводир по Гамбургу.
Артур з батьком характерні особи для тих 30.000 перманентних безробітних.
Не диво отже, що в Гамбурзі були жорстокі й отчайдушні смертельні бої робітників — за владу рад.
Цікава жіноча шарада:
„В який спосіб живе дівчина в обставинах Артура, або коли навіть вона має роботу й дістає за неї 40 марок місячно при умові, що сім'ї нема, а має батька й матір?!..“
Що вона повинна робити? Де порада для неї в стані голодного холодного жаху?
Чи дивним буде після цього, що Гамбург давав найбільше за всю Німеччину проституції, що робітничі квартали Гамбургу десятиліттям створили в себе в закутках комірчин кімнатки