ка може там рухатися… Сперте повітря в цих куточках і дворах примушує незвиклих подорожніх швидче вибиратися звідси — до иншого Гамбургу. Побудовані напів з цегли напів з дерева будинки щільно притулилися один до одного й немов накопичені одна біля одної шахви, витримують наскоки вітру… Тут нема де розгорнутися робітничому господарству і єдиний скарб — білизна простяглася на мотузках, що немов дротами оплутали подвір'я, стіни будинків, горища…
До кватир ведуть старі, вузесенькі й щербаті, заялозені східці, на яких сковзаються ноги.
А коли не триматися за стіни, бо поручча вже встигли від давности зникнути, то, сходячи вниз, незвикла людина миттю покотиться колодою…
Кожен будинок має в собі силу кватир, що складаються з малесеньких низеньких комірок… Замість „парового опалення“, звичайних пічок — ці кімнати „нагріваються“ чавуновими або залізними пічками — „буржуйками“, що несуть своє „тепло“ залізними рурами по всіх кімнатах… Ці пічки правлять за куховарні й лише де-не-де прилаштовано самими комірниками — газові пічки, що містяться тут-же в кімнатці-їдальні, вітальні, спочивальні, „кабінеті“. Однорямні вікна, що скрипом відгукуються на кожний рух, лише з „вулиці“ дають „світло“. В задніх кімнатах — постійна темрява, а в де-яких навіть зовсім немає вікон.
Але верхні щасливі, — там є повітря. Нижчі поверхи повинні завше тримати вікна настіж, щоби хоч трохи добути повітря… Електрику спромога мати тільки в одній кімнаті, инші й
