Одначе порожненько в цім „Ярі“, щось мало приваблює він чужоземців. Певне, не можуть врозуміти дивних традицій „Великої Неділимої“… А може сором і їх бере (ой лишечко), мати льокайські послуги тих, з ким не так давно разом ділили здобич, разом гуляли в „Ярах“, разом здобували „прибутки“, катували „чернь“.
Ось тому „чужоземці“ свого фатерлянду й инших дружніх за Давсом країн краще підуть в
де господар і служки — німці, де не стріваються вони з льокаями, своїми „вчорашніми“ приятелями, де краще на вчорашніх приятелів дивитися з-за столика в штучному присмерку кабінок, як вони триндикають на балабайках, вибрязкують на бубнах, витріскують „на ларьках“, старано, зухвало до хрипу виспівують „національні“ веселі пісні та вихрясто, як колишні їхні — „Ваньки й Таньки“ двораки або „по заказу“ в „Ярах“, „Медведях“ — цигани витинали до нестями „Тріпака“…
Краще їм непомітно через служку подати „на чай“ за „увеселение“, аніж почувати їх кожну мить біля себе.
І сюди, повеселитися, подивитися на колишніх „людей“, князьків, княгинь — людей з великого панства — ідуть фатерляндці й давесовці.
