оточення, їм далекі мрії перших двох шарів — їм однаково — аби дали жити, служити, торгувати, втопитися в науку або робити фізично, як це вони роблять „на чужих“…
Їх завше повно в присінках пашпортового відділу представництва СРСР і консульств…
Перед вами широко розчиняються двері й чемний, стрункий, вже літній красунь, тримаючи однією рукою двері, — другою чемно запрохує до господи, низько вклоняючись… Черкеска від поклону щільніше обтягує стан одвірного, а кубанка трохи зсунута на лоба.
Музики метушаться, нервово хапають інструменти… Циганка танцюристка стає в „па“, вигинаючи свій стан.
Одним словом, Московський „Яр“ 1912 року…
Але… маленьке „але“. Рівниця лише та, що в тім „Ярі“ перед ними розчиняли двері, метушилися музики, циганка ставала до „па“, тепер — вони самі це роблять…
О, хіба не зуміли вони піднести цю галузь на належну височінь?.. Хай знають німці й чужоземці — що „Велика Неділима Росія“ живе, що традиції її не вмерли.
