кої величі. Вир захопив вражливіших із них. Толер, Газен Клевер, Леонард Франк, Штейнгейм, Голегер, Бехер й ин.; художники Гросс, Шліхтер; артисти й режисери Вангетайм, Пеєпотор й инші, — всі пішли з робітничою класою
Але буржуазія перемогла…
Капіталістична гієна за допомогою соціял-льокаїв — в крові втопила революцію. Коли художники й творці театру щільніше стали в шереги робітничої справи — літературно-мистецькі сили, творці зрадили пролетаріят. Хитка інтелігенція, мерці слова, здалися на принаду буржуазії. Штейнгейм опинився у соціял-зрадників, Газен Клевер пошився у пацифісти, Голегер покотився до монархічного табора, Толер пішов на все — лише-б догодити новій владі капіталістичного захисту…
На боці пролетаріяту лишився Йоган Бехер та революційним шляхом пішли Франц Юнг, Леонард Франк, Гермінія Цюр Мюллен та ще де кілька… От і вся літературна когорта робітничої революційної Німеччини.
Йоган Бехер — син верховного прокурора одної з республік, шо складають сучасну німецьку державу, державу — монархо-буржуазії.
В той час, коли батько садовить до тюрем сотні, тисячі революційного робітництва, вигадує провокації, інсинуації на комуністів, — його син Йоган, що відмовився від такого батька, живучи в найзлиденніших умовах, провадить безперестанну боротьбу з капіталістичним ладом, гнобителями трудящих мас, ворогами комунізму, із своїм батьком, з тими, кому він служить… Це не лише поет-комуніст, що своїми революційними маршами, прокламаціями, без-
