наслідок війни пірвали з своєю класою і стали на шлях соціяльної революції — як Берньє, Фур'є й инші.
Одначе, специфічний французький демократичний соціялізм не дає далі розвинутись подіям у тому-ж напрямку, хоча в самій соціялістичній партії вже й наростає нахил у бік комуністичних доктрин, класової активної боротьби.
До „Клярте“ за період з 1919 року прилипає що раз більше соціялістичних одиниць, що були захоплені новими ідеями, новою течією. І в той час, як активніші товариші — вже комуністи, ведуть безпосередню роботу в масах „Арак“, — „Клярте“ поволі переходить до рук тих нових сил, що прибули за останній час. Таким чином, з 1919 року лінія „Клярте“ починає викривлюватися й навіть набирати протиреволюційного напрямку. З органу, який народився для класового освідомлення мас, для пропагування соціяльної революції, нові керовники, вже створили цілком протилежний часопис. На ті часи він мав такий склад: Ляцко, Цвейг, Дюамель, Мурель (англієць), Скуд (бельгієць), Сіріль, Тольст, Колен, Анатоль Франс, Ромен Ролан.
Як видно, склад найрізноманітніший — від художника слова, що прийняв революцію, як неминучість, — до публіциста, що йде реакційними шляхами й навпаки.
Цей склад „Клярте“ в своєму коаліційному угодовстві називав „Клярте“ органом „інтернаціональної думки“ (т.т. — органом балаканини різнокласових інтелігентських елементів).
Нове „Клярте“ вже пропонує банкет на честь Вільсона, а один реакціонер, Шарль Рі-
