Коло Переяслава — Батурина гора, а далі друга велика могила; мало хто знає народній переказ, що ніби в цих могилах поховано мітологічного велетня Кирила Кожум'яку та його брата Батура.
На узгір'ях та в ярах над берегом розташувався невеличкий, скромно провінціяльний Канев, а далі за ним могила Тарасова з мальовничим новим будинком готелю для екскурсантів. Відпочиваємо, купаємося, виходимо на гору до могили. Кілька годин тут, у тиші й теплі соняшному, дають відпочинок і насолоду. На сусідніх узгір'ях оруть селяни, покрикуючи на коней; співають, ніби на конкурсі, півні в Манастирку… А поза цим — чарівна тиша і спокій.
Рушаємо далі. У нас є качки, є риба. У плотовиків добули хліба й сливок. Щоб не гаяти часу, їдемо ввесь день і ніч: поминули Прохорівку, Сокирну, а після півночі простояли до світанку під Черкасами, щоб з першим натяком на день пливти далі й далі.
За Черкасами зникли гори, а з ними — мальовничі краєвиди. Тут обидва береги Дніпрові рівні, плискаті, одноманітні й скучнуваті. Зате дичини тут сила-силенна — по різних домахах, стариках, річищах на затоках, що на них тут охоче дробиться ріка. Богун і Бужин — це найкращі місця для качиного полювання; досвідчені київські мислівці аж сюди наїздять восени за рекордними нормами.
Приємно поблукати по берегах отих численних заток, приємно вдалим пострілом звалити незграбного вайлуватого важкого крижня й причепити до тороків.
Та Бужин був цікавий для нас ще з іншого погляду. Тут уперше розжилися ми на кавуни — купили чимало й не дорого. І вже рушивши човном далі, кінчаючи гуртом п'ятого кавуна, згадували, що саме тут недалечко, на Тясьмині, зовсім завмер колись бучний Чигирин, що в цих місцевостях Юрко Хмільницький воював з російським військом, а трохи згодом Самойлович з Ромодановським розтрощили в пень стотисячну армію турецького візира Кара-Мустафи.
Проти Бужина Дніпро з лівого берега приймає в себе Сулу, що біжить сюди повз Ромен, Лохвицю та Лубні; а берегом
