І я відповів: „Чого-ж не носила вже шкіра моєї покори! Я живу у стіп моєї високости: як за високі мої верхи? Ще нїхто не сказав менї сього. Але добре знаю я свої долини“.
Тогдї знову промовило до мене без голосу: „Ох Заратустро, хто гори має переставляти, той мусить переставляти долини й низини“.
А я відповів: „Моє слово ще не ворушило гори, і що я говорив, не дійшло до людий. Я йшов до людий, але ще не дійшов до них“.
Тогдї знову промовило до мене без голосу: „Що ти знаєш про се! Роса паде на траву, коли ніч наймовчалива“.
А я відповів: „вони глумились менї, коли я шукав і пішов власною дорогою; і справдї дрожали тогдї мої ноги:
І так мовили вони до мене: ти змилив дорогу, тепер ще відовчиш ся ходити!“
Тогдї знову промовило до мене без голосу: „Що їхнїй глум! Ти той, що відучив ся послуху: тепер приказуй!
Чи не знаєш, кого всїм треба найбільше? Хто приказує велике.
Велике дїло довершити тяжко: але тязше велике приказувати.
