Сторінка:Нота УНР до держав і народів 1920.pdf/2

Ця сторінка вичитана

не визнав найсвітлійших прав Українського народу на самовизначіння й пішов війною проти молодої Української Республіки. І з того часу Український народ на протязі 3-х років провадить тяжку кріваву боротьбу за волю проти московських комуністів–большовиків, проти червоних Армій Леніна й Троцького. Тепер Українські народні маси, побачивши після 300-літнього ганебного гніту світлу, радісну зорю святої волі, не складуть зброї доти, доки не осягнуть своєї конечної мети бути господарем в своїй хаті — Самостійній Українській Державі. Коли совітським арміям удавалось зайняти майже всю теріторію України, Український народ по всій українській землі повставав і вигоняв окупантів геть за межи своєї батьківщини. Маючи навіть формальну владу на Україні, большовики ніколи фактичної влади не мали, ніколи не були визнані Українським народом. Вони тримались і тримаються на Україні лише страшним, нечуваним терором, диким знущанням над Українським народом.

Коли року 1919 Український народ під проводом Правительства У.Н.Р. на чолі з ГОЛОВНИМ ОТАМАНАОМ С. ПЕТЛЮРОЮ звільнив майже всю теріторію України від совітських військ, прийшла армія Денікіна й намагалась знову повернути Україну в лоно «Единоі, Неділимоі Росії». Але чорний імперіялізм Денікіна задовольнив Українське населення не більше, ніж червоний імперіялізм Леніна. Український народ знову повстав проти грабіжницьких банд Добрармії й вирішив долю авантюри Денікіна.

Розуміючи безнадійність змагатись проти національних стрємлінь Українського народу, Російський Совітський Уряд сімулював визнання незалежнности України і поставив свого агента Роковського на чолі самозванного Уряду Української Совітської Республіки, що складається з людей, які ніколи нічого спільного з Українською нацією немали. Але таки мудрі заходи Російських большовиків не могли задовольнити народніх мас. Український народ боровся й бореться не тільки за самостійну Українську Державу, але й проти тієї форми влади, яку йому нав'язують російські большовики. Проти тієї совітської форми влади, яка на протязі останніх років повернула багату, пишну Українську землю в тиху, мертву руіну. Не сліпий Український народ, щоб не бачити, як припинялась комунікація й торговля по всій Росії, як стали фабрики, заводи, як гине від безробіття голоду й холоду міське населення — інтелігенція й робітники. Бачить змучений Український народ, як гинуть під чоботом чорвоноармейця старі здобутки всесвітньої культури, як конає в со-