панство й степи, и лани, а другим дав важку працю, бідність, та трохи не торби. Він вернувсь до хати, згорнувши руки на грудях.
„То як-же, сину: чи підеш до Київа? Як підеш на прощу, то я насушу тобі сухарів на дорогу,“ говорила до нього мати, вештаючись коло хати.
„Не піду… Нічого не вимолю…“
„Свят, свят, свят! Господи милосердний! що це ти верзеш? Схаменись лишень та подумай, що ти бовкнув? Тим-то нам господь долі не дає, що ми таке верземо та богу не молимось!“ промовила Джериха та й перехристилась.
Микола ввійшов у хату, дістав з полиці псалтир, розгорнув і почав читати. Псалтир здавався йому темнішим од темної ночи: він не знайшов у ньому поради й одповіди на свою важку думу, згорнув його й мовчки поклав на полицю.
Од того часу Микола почав часто задумуваться. Мати чіплялась до нього, питала в нього, що в нього болить, і вже хотіла йти на пораду до знахурки.
„Ні вже, мамо, не поможуть мені знахурки,“ одказував він матері. Тільки Нимидора своїми піснями, веселими словами та чорними бровами трохи розважала його.
Настали жнива. Хліб не дуже вродив. Пан почав знов одлічувать згінні дні та шарварки саме в жнива, а не в-осени. Микола намовляв людей не йти на ті згінні дні та мерщій хапать свій хліб з поля. Осавула розказав панові, що Микола Джеря знов бунтує народ.
