Микола вийшов за панський двір і люто показав кулак, обернувшись до панського двору старий Джеря йшов, низько похнюпивши голову. Обидва вони мовчки пішли додому. Дома вони розказали за все Джерисі й Нимидорі. Мати й невістка почали плакати.
Пишно викотився повний місяць з-за гори й освітив ясним світом Вербівку. Всі верби було видно, як удень. Надворі стало ясно, хоч голки визбируй. Сім'я повечеряла й сиділа мовчки на призьбі.
„Ходім, Нимидоро, жито жать!“ промовив Микола; „а ви, тату й мамо, лягайте спати. Як пропаде жито, що ми будемо зимою їсти?“
Нимидора встала, знайшла серпи, і вони обоє рушили на поле. Все поле жовтіло проти місяця, як удень. Все тіло в Миколи боліло й щеміло, боліла й душа його, але він мусів гнуть спину. Нимидора кинулась на жито з серпом, як огонь на суху солому, і так працювала, так швидко жала, як огонь швидко їсть суху солому.
Високо покотивсь місяць на небі. Микола з Нимидорою склали дві полукіпки жита й вернулись в село.
Од того часу пан мав на прикметі Миколу і звав його бунтарем. Осавула не раз кричав на Миколу, що він бунтує всю громаду в селі. Сам Микола дуже змінився: бувши парубком, він сміливо дивився всім у вічі, був веселий, говорючий, любив часом пожартувать; тепер він похнюпив голову, рідко сміявся, перестав жартувать, а часом було як кине на
